Незалежно від видання, жанру та обсягу твору, бібліотечний штамп завжди ставиться на 17-й сторінці книги. Люди, які не так вже й часто ходять в бібліотеку, швидше за все навіть не звертають увагу на подібну тонкість. Ті ж, хто відвідує бібліотеку постійно, напевно помічали це і ставили запитання: чому все саме так? Насправді у вибору конкретної сторінки для штампа є логічне і просте пояснення.
Чому обрано саме 17 сторінку?
Як тільки книги почали друкувати на папері, їхній формат було здебільшого стандартизовано — а для друку використовувалося складання аркушу паперу 4 рази по 4. Так утворювалися 16 аркушів малого формату. У випадку, якщо перший зшиток із 16 листків (де був і титульний аркуш із назвою книжки, автором та позначкою книгозбірні чи друкарні) губився, ідентифікувати книжку можна було за екслібрисом на 17 сторінці (на початку другого друкарського аркуша).
Як рахується авторський аркуш, друкарський аркуш та до чого тут 17 сторінок?
В поліграфії та видавничій справі є поняття друкарського аркуша. В пост-радянській практиці авторський аркуш дорівнює 40 тис друкарських знаків (чому ми кажемо «в пост-радянській»? Бо друк та верстка і досі здійснюється за ГОСТами, встановленими за часів СРСР).
Паперовий аркуш — одиниця для розрахунку кількості паперу на друк; позначається в сантиметрах ширини та довжини. Залежно від кількості згинів та вихідного формату паперу (А0, А1, А2 тощо) розмір готової книги складає 1/2, 1/4, 1/8, 1/16 тощо. З 17 сторінки починається другий аркуш, тому її проштамповують так само, як 1 сторінку книги.
Вітчизняна практика верстки та книгодруку послуговувалась для визначення форматів положеннями ГОСТ 1342-68 «Папір для друку. Формати». В ньому є 7 форматів (в см): 60 х 84; 60 х 90; 70 х 90; 70 х 100; 70 х 108; 75 х 90; 84 х 108.
Обліково-видавничий аркуш = 40 тис знаків = 700 рядків віршованого тексту = 3 тис см2 графічного матеріалу.
Чи правда, що мітки на 17-й сторінці були до появи паперових книжок?
Інформація з відкритих інтернет-джерел говорить про різне, але деякі дослідники твердять, що екслібриси на 17 сторінці ставили ще в книжках, які взагалі не були надруковані на друкарському верстаті, а писалися від руки (і навіть є згадки про подібні мітки в книжках, які були на дощечках чи табличках з глини). Найбільш ймовірно, такі позначки мали позначати обмежені наклади книжок чи належність їх до книгозбірні одного власника (або одного майстра, котрий такі книжки виготовляв).
Чим штамп на 17-й сторінці можна замінити?
В порядку експерименту можемо припустити, що подібні штампи можна було би замінити QR-кодами, наліпками із магнітною стрічкою (як в магазинах із книжками) чи штрих-кодами для сканування. Хоча здається, що практика «проштамповувати» книжки в традиційних українських бібліотеках збережеться ще надовго.
ЦІКАВО ...
Найбільш непопулярні на сучасному антикварно-букіністичному ринку є книги з виведеними або стертими механічним способом бібліотечними печатками. Іноді навіть настає просто якийсь відчай, коли береш в магазині у свої руки пристойну книгу і вже відчуваєш, що вона буде зі стертими печатками.
Приблизно ті ж почуття виникають при читанні деяких аукціонних каталогів, в яких фраза «сліди від виведеного штампа» стає однією з найпоширеніших. Якщо є бажання можна скласти своєрідну класифікацію цих дефектів: грубо виведені хімічним способом штампи бібліотек (за чутками грузинського походження); друку, стерті буквально до дірок кустарним чином; майстерно віддалені штампи професійними реставраторами.
В останні два-три роки особливо витончені збирачі й дилери вирізують частину титульного аркуша з печатками, а потім імітують його реставрацію. Це може бути як повне дублювання всієї сторінки, так і нарощування її фрагмента. Фігура книжкового збирача, який тримає книгу з відкритим титульним листом над своєю головою, ближче до люстри, і намагається розглянути сторінки на просвіт, може стати своєрідним символом нинішньої епохи. Після цього він також недовірливо розглядає поля сімнадцятої сторінки, а потім — для впевненості — тридцять третю.
Емоційна втома від таких книжок і небажання заохочувати крадіжки з державних бібліотек привели до того, що багато збирачів категорично відмовляються купувати подібні екземпляри, хоча мало хто з них може сказати, що таких книг взагалі немає в їх домашніх схованках.
